Бізнес і національна ідентичність

Ворохта. Це місце, де 100 років тому українці почали здійснювати лижні польоти. Тут, на трамплінах, змагалася одна з перших жінок-стрибунок у світі, а на найвищий в Україні трамплін К-90 з’їжджалися спортсмени з усього світу. Довкола цього місця вирувало життя, сповнене захоплених очей і гучних овацій. А потім прийшла тиша. Не та, що дарує спокій, а та, що руйнує.

Частина I. Тиша, що руйнує: Занепад легенди

На зміну славі прийшов занепад, спричинений хронічною нестачею фінансування та забуттям. Трампліни продовжували працювати лише завдяки неймовірній вірі кількох ентузіастів, зокрема директора місцевої ДЮСШ Ігоря Гладиша. Він живе цією школою, але навіть його віра не могла приховати правди. Команда УЛІС (мережі комплексів заміського відпочинку) познайомилася з ним у квітні 2025 року і побачила реальність: розбиті доріжки, старе покриття, зношена форма, яку діти носять роками. Змагання стали порожніми, проводилися “у колі своїх” – без підтримки та нагород.

118 юних спортсменів щодня приїжджали на тренування, серед них – олімпійці Євген Марусяк та Віталій Калініченко, а також майбутні чемпіони. Це єдина доступна активність для місцевих дітей. Бездіяльність загрожувала не лише цим 118 мрійникам, але й знищенням національної спортивної спадщини.

Частина II. Рішення: Інвестиція у віру

Бути осторонь – не історія УЛІС. “Ми цінуємо спадщину”, – говорить команда. Компанія вирішила не просто спостерігати, а інвестувати у віру.

10 березня 2025 року УЛІС офіційно взяв школу під свою опіку, підписавши меморандум про патронатну програму. Цей крок гарантував школі 500 тис. грн щороку на покриття базових потреб юних чемпіонів. Фінансова стабільність стала фундаментом, але потрібна була емоційна підтримка.

Співзасновник компанії, Ігор Фарберов, пояснив вибір саме такого рішення:

“Коли ми підтримуємо спорт у невеликих громадах, ми інвестуємо не лише в локації чи події. Ми інвестуємо в людей – у їхню віру в себе, у можливість мріяти і досягати нового. Не треба бути мільярдером, щоб змінювати світ довкола. Достатньо почати робити його кращим на відстані витягнутої руки.”

Спочатку команда налагодила особистий контакт, проводячи походи з дітьми, а потім вирішила повернути змагання. Трампліни мали знову збирати овації.

Частина III. Результат: Повернення до життя

2 жовтня 2025 року у Ворохті знову було людно. На старт боротися за Кубок УЛІС вийшов 31 спортсмен (7 дівчат та 24 хлопці), наймолодшим було лише 13. Це були не просто змагання, це було повернення до життя.

Поруч із юніорами стрибали і їхні кумири: олімпійці Віталій Калініченко та Євген Марусяк, а також національна рекордсменка Жанна Глухова. Для підняття мотивації УЛІС забезпечив значний призовий фонд: 25 000 грн за перше місце на К-90 та 20 000 грн на К-75, а наймолодших відзначили призами по 3 000 грн. Окрім призових, на локації працювали професійний ведучий, кухня, зона мерчу та аніматори.

Але головне – це люди. Понад 100 глядачів прийшли дивитись змагання. Родини, друзі, гості з різних куточків України. Лунали оплески, сміх і той самий шум, якого трампліни чекали усі ці роки.

Результат: Новий Стимул

Фінансова стабільність: Забезпечено гарантоване річне фінансування у 500 000 грн.

Емоційний вплив: Змагання зібрали 31 учасника та понад 100 глядачів, повернувши публічність.

Вивчений урок: Підтримка дітей є критичною інвестицією, яка приносить негайний результат:

“У нас на ворохтянській базі ніколи не було таких змагань. Подія стала знаковою, це новий стимул. З такими змаганнями стає по-справжньому цікаво тренуватись. Бачимо, як відроджується наша школа і це гріє серце”, – поділилися Євген Марусяк та Віталій Калініченко.

УЛІС, утверджуючи себе як бренд дружніх інвестицій, довів: не треба бути мільярдером, щоб змінювати світ. А інвестиція у дитячі мрії – це та інвестиція, яка піднімає і нас, дорослих. Наступний крок – забезпечення дітей новою зимовою формою.